Моє перше знайомство з невиличким містом, розташованим на березі Рейну розпочалося з прогулянки по набережній. Монхайм приваблює своєю можливістю провести гарний відпочинок з сім’єю та друзями, насолоджуючись чудовим краєвидами, спостерігаючи, як проливають вздовж набережної барки. Після прогулянки, неодмінно відвідайте кафе, які розсіяні по всій частині Старого Міста.
“Наше кафе” на вулиці Свободи – що вже само по собі є символічним, відкрилося зовсім недавно. Хто завітає до нього хоча б один раз, не залишиться байдужим. Гості закладу опиняться нібито в іншому світі. Затишне, спокійне, з ледь відчутним запахом сушених степових трав, кафе пропонує страви сучасної української кухні, приготовлені за традиційними сімейними рецептами, що передавалися з поколінь.
З власницею “ Нашого кафе” Ольгою Кмет, я поговорила за чашкою травяного чаю у час, коли було не дуже багато відвідувачів.
-В Німеччині я проживаю з 2018 року, – розпочала розповідати про себе Ольга. – Спершу я відвідувала мовні курси. Так, як я закінчувала факультет соціальної педагогіки в Україні ( Рівненська область), в Кельні вивчала соціальне право. Перша робота була в дитячому садку, після якої я працювала в міській раді Монхайму, супроводжуючи та організовуючи проекти. Перед тим, як змінити свій рід діяльності, працювала з біженцями. Причиною різкого повороту з педагогіки до відкриття власного кафе, стало розуміння, що я вже достатньо зробила в соціальній сфері і хочу займатися іншим. Мене завжди приваблювала готельно-ресторана тема. Під час навчання в Україні, я довго працювала в цьому бізнесі. Маючи досвід, мені не довелося довго вирішувати, що робити далі.
На початку була ідея відкрити кав’ярню, – перейшла до основної теми 29-річна українка, – але, так як Мюнхайм – маленьке місто, треба було зважити всі за і проти щодо рентабельності продажу лише кави. Для невеликого бізнесу потрібне і відповідне приміщення. Я знайшла ось це, в якому ми зараз сидимо, а воно набагато більше, ніж я планувала. Свій проект кавового бізнесу, я розширила. Тепер тут знаходиться кафе-ресторан, де ми пропонуємо, як сніданок, який можна замовити до дванадцятої години, так і вечерю, бо заклад відкрито до дев’ятнадцятої.
-Я бачу, що всередині приміщення нещодавно зроблено ремонт, так і є?
– Так, – відповідає на запитання Ольга. – Приміщення 1750 року належить до культурної спадщини міста, тому робити ремонт дозволено лише всередині. Те, що зараз бачуть відвідувачі – все нове. Я змінила інтер’єр повністю: від підлоги до люстр. Дизайнер з України, з якою я обговорили всі деталі, допомогла мені створити затишну атмосферу з українським колоритом. Меблі я також замовила з України.
– В кафе працюють не тільки німці?
– Я маю змішану команду- німці, українці. Ми ще не маємо великої кількості персоналу. Разом зі мною він складається з п’яти чоловік. На початок це не погано. Ми відкрилися тільки три тижні тому і ще немає дуже багато клієнтів. Хоча, на вихідні в кафе мало столиків залишаються порожніми. Чесно кажучи, моя мрія – створити для людей атмосферу спокою, де вони мали б час відпочити від щоденної метушні. Хочу, щоб відвідувачі отримали відчуття відпочинку. Коли в приміщенні дуже гамірно і над головою стоїть офіціант, бо вже на столик чекають інші, кафе перетворюється на їдальню швидкого приготування.
– У людей, які будуть читати статтю, виникне запитання: чому саме “ Наше кафе”? Звідки така назва? Чи є історія, яка пов’язана з його виникненням?
– Разом з друзями я обдумувала назву закладу. По-перше, хотіла, щоб вона звучала мелозвучно, по-друге, щоб було зрозуміло, як для українців, так і для німців. Слово” наше” на німецьку мову перекладається “unsere” і місцевим жителям його легко вимовити. Наше, unsere – це щось рідне, що належить кожному з нас, тому і звучить для відвідувачів по-особливому, нібито, звертаються саме до них.
– Перейдемо до асортименту. В меню зазначені не тільки українські страви.
– Сніданки – європейська кухня, а вже після обіду в кафе можна з’їсти і червоний борщ і вареники. Дуже часто німці замовляють сирники. На початку ми не знали, чи вони сподобаються місцевим, але зараз бачу, що сирники стали найчастішою стравою, яку ми готуємо. Для приготування ми використовуємо регіональні продукти. Молоко, яйця беремо виключно з ферми. Кава в нас найвищої якості. Ії обсмажують наші знайомі з Кельну. Вони слідкують, щоб робітники концерну, в якого знайомі купують зерна, отримували достатню заробітну плату. Для нас важливо продавати не тільки якісну каву, а й знати, звідки вона приїхала і чи не використовують дешеву робочу силу.
– Як сприйняло місцеве населення, що в Монхаймі відкрилося саме українське кафе?
– Досить непогано, – каже власниця. – Багатьом подобається інтер’єр. Тут люди відчувають себе комфортно. Але були й такі, які не розуміли, чому ми пропонуємо саме українську кухню, бо в меню ви не побачите картоплю- фрі чи стейк. Це було моє свідоме рішення, пропонувати тільки здорове харчування. Ми готуємо якісну їжу, якої на сьогоднішній день є дуже мало, тому, що в нас абсолютно все готується одразу. Це не заморожені продукти, не заготовлені зазделегідь тіж самі шніцелі. Українська кухня відрізняється від німецької і тому для багатьох сімей, напевно, буде важко щось знайти, але ми завжди пропонуємо альтернативу.
– Хоча “ Наше кафе “ ще не дуже нове, чи вже обмірковували Ви подальші кроки для залучення нових клієнтів?
– До нас приїжджають з найближчих міст – Лангенфельд, Золінген, Ляйхлінген, Дюссельдорф, Кельн. Тому, ми плануємо відкриватися до десятої вечора з четверга по неділю. Ще один плюс: ми маємо коктельну та винну карти. На майбутнє з’явиться сервіс, який буде доставляти їжу додому, – сказала наостанок дівчина.
Звісно, після розмови з Ольгою, я не поїхала одразу додому, а скористалася нагодою скуштувати одну зі страв в українському кафе, яке так сильно нагадує мою рідну Батьківщину.
Про авторку
Світлана Глумм народилася в Кропивницькому, Україна. 44-річна Світлана навчалася на історичному факультеті в місцевому університеті, а згодом вивчала журналістику в Київському університеті. Понад десять років вона працювала журналістом для газет у Києві та Кропивницькому, а також є членом Спілки журналістів України. Світлана Глумм написала кілька книг, рукописів та оповідань на тему фантастики та міфології. З квітня 2022 року вона проживає в місті Золінген.
