Anzeige
Anzeige
Яким чином місто, розташоване неподалік від Неаполя, може бути пов’язане з видатною актрисою та співачкою, запитаєте ви. Чи вона не народилася в Римі? Так, відповім, але дитинство Софія Костанца Бріджида Віллані Шіколоне провела в Поццуолі. Можливо на одному з місцевих пляжів, в голові маленької худорлявої дівчинки народилося бажання зробити блискучу кар’єру. І саме в Поццуолі багато років поспіль зірка „Золотого віку Голлівуду“ приїжджала з концертами.
Звісно, Поццуолі не може конкурувати з величезним Неаполем, його значимістю для всієї Італії, але й тут можна знайти мальовничі місця для відпочинку, піщані та кам’янисті пляжі, нескінченні архітектурні пам’ятки могутньої Римської імперії.
Поццуолі може похвалитися не тільки загадкою про себе у Другій Пунічній Війні, під час якої війська карфанегського генерала Ганнібала оточили місто. Близкість Путеол, як перейменували грецьку колонію – Дикеархію римляни, до Аппієвої дороги, перетворили місто на великий торговий порт. Багато купців направляли свої кораблі з коштовностями, прянощами та рабами у цю частину Неаполітанської затоки. І саме в цей порт одного дня зайшов корабель, на борту якого знаходилася відома людина. Ії слава нічим не поступалася славі карфанегського лідера. Під час свого відправлення до Риму, де він й був страчений, апостол Павло провів сім днів в Путеолах. Згадку про місто ви знайдете в останньому розділі Діяння Апостолів. Також на північному заході від Поццуолі знаходиться озеро Аверно. Через вулканічну активність, яка викликала отруйні випаровування, стародавні римляни вважали озеро та печеру, розташовану неподалік, одним із входів до Аіду. Саме вони описані в поемі Вергілія “ Єнеїда“, як місце Царства мертвих. Але досить історії, перейдемо до відпочинку.
Вже з віконця літака відкрився чудовий вид на Неаполь та його околиці, які жовтими плямами дахів будиночків розкинулися біля підніжжя Везувія. Хоча, вже давно велетенський вулкан не видавав погрозливих звуків, згадка про непердбачливість природи,яка призвела до грандіозної трагедії, зачаровувала та лякала одночасно. Хто ми, люди, у світі гострокінцевих гір, непрохідних лісів та безмежних океанів? Маленькі, часом безпорадні немов діти, ми не прислуховуємося до застереження природи, як це зробили мешканці містечок у 79 році до нашої ери. Останнє виверження Везувія сталося у 1944 році, а у 1980 році землетрус пошкодив Неаполь та передмістя, зокрема і Поццуолі. Вже багато років серед охайних двох-триповерховий будинків височать бетонні споруди. І це не примха чи забудькуватість мерії міста. Після землетрусу було знищено багато домів і влада вирішила допомогти постраждалим, побудувавши тимчасові бетонні багатоповерхівки за державний кошт. Таким чином, люди отримали нове житло, замість зруйнованого, але на відміну від сусідніх маленьких будиночків, де власник має право продати свою квартиру, тут люди можуть лише передати ії у спадок.
Дорогою до Поццуолі нас зустріли гори. Це зараз вони буянуть зеленню, а багато століть тому, це були діючі вулкани. Ось, чому на берегах Неаполітанської затоки так багато термальних джерел. В Поццуолі є й діючий вулкан – Сольфатара. Назва вулкану походить від італійського слова – solfo – сірка. Як тільки ви опинитеся на території міста, одразу відчуєте сірководневий газ. Крім специфічного запаху, ви можете відчути й поштовхи. Незважаючи на останнє, на території супервулкану й зараз проводять екскурсії. На жаль, під час однієї з них у 2017 році загинула сім’я. Дитина не дотрималася правил, які зазначали ходити лише прокладеною дорогою, і вулкан поглинув ії. Побачивши, що трапилося з дитиною, рятувати кинулася мати, а слідом за жінкою й батько. Тому, вирішивши відвідати Сольфатару, не нехтуйте правилами безпеки.
Середньоземноморський клімат, райські краєвиди та смачна їжа – найкраще для відпочинку та оздоровлення.
Ви не пізнаете колорит південної Італії, якщо не зануритися у життя ії громадян. Одна справа – відвідати Поццуолі як турист, а інша – стати невід’ємною його частиною. Тоді ви будете прогулюватися набережною не разом з групою, а наодинці. Купуватимете продукти в маленькому супермаркеті навпроти вашого будинку, слухаючи розмову продавця з тутешніми мешканцями. Ви впишитеся у щоденний ритм: ранішнє пробудження через спеку, сієста (післяобідній сон) з тієї ж самої причини та пізня вечеря. Ви будете дивуватися, чому італійці розмовляють між собою у підвищеному тоні. І це вони не сваряться, а просто спілкуються, настільки італійці емоційні. Ви побачите багато маленьких статуй Діви Марії, біля яких завжди лежать квіти та стоять свічки і помітите, що люди неодмінно перхрестяться, проходячи повз них. Свято кожного святого супроводжується ходою парафіян церков, а перехожі підтримають цю традицію, настільки італійці релігійні.
Насичено – гіркуватий з кислинкою аромат кави, який просочився в усі щілини квартири, вечеря з родичами чи друзями з невідємною ії частиною – неаполітанською піцею, найсмачнішою в країні (не дарма, італійці знаються на їжі), не можна замінити вишуканістю дорогих готелів. А що ще головне в таких містах, як Поццуолі, тут не так галасливо, як у тому ж самому Неаполі, і ви можете провести незабутній відпочинок, дозволяючи морю зцілити ваші рани.
Велика вулканічна скеля у вигляді напівмісяця, що височить у східній частині бірюзового моря Поццуолі – острів Нізіда. На жаль, ми змогли лише помилуватися ним з набережної, хоча, зелений острів зв’язаний з матерековою частиною дорогою. Нізіда зачинена для туристів не тільки через розташування на острові Академії ВВС та бази НАТО, а й колонії для неповнолітніх. Якщо раніше море, між Нізідою та Капрі вважалося місцем, де жили сирени, то зараз на скелі в цьому ж самому морі відбувають термін покарання тінейджери, які скоїли особливо тяжкі злочини. За останні 20 років був лише один випадок, коли з колонії втік юнак. Одразу ж поліція оголосила тривогу та попередила мешканців Поццуолі бути дуже пильними. Над містом літали гвинтокрили, на вулицях побільшало людей у формі, бо то не жарт, коли поблизу прогулюється юнак, який вбив власних батьків. На щастя, за добу злочинця знайшли та повернули до колонії.
Але якщо ж вам все ж таки кортить відвідати острів, раджу поїхати на Іскія чи Капрі, там набагато безпечніше.
Ми ж вирішили скористатися пляжем Поццуолі. Липень видався доволі спекотним, як на південь Італії, після дев’ятої ранку вже важко було дихати, не те, щоб гуляти. Ми прокидалися о шостій, швиденько снідали і, сівши в автівку, покриту піском, що навіяв вітер, який тут називають Сірокко, їхали на пляж. Вже о сьомій, шезлонги були розкладені на піску, а в морі купалися перші відвідувачі.
Якщо виникне бажання, то ви можете поїхати на інший пляж, він невеликий і кам’янистий. Навіть не кожен мешканець Поццуолі знає про нього. Пляж розташований у Баколі, на віллі Ферретті, яка раніше належала до одного з мафіозних угрупувань (я не відкрию таємницю, кажучи, що Неаполь славиться не тільки своєю кухнею, а й великою кількістю так званих Каммор – злочинних структур). Відвідування пляжу та паркування є безкоштовними, якщо ви замовите в барі хоча б філіжанку кави. У той день, коли ми поїхали в Баколі, ми вирішили в барі і поснідати. Я помітила багатьох людей, які зробили теж саме. Виявляється, вони приїхали з півночі Італії, орендували квартири, бо так дешевше, і разом з сім’єю відпочивають в невеличких містечках на узбережжі Неаполітанської затоки. Особливо, цього літа, коли Ломбардію накрили сильні зливи та град, розміром з долоню. Тим паче, що дорога від Поццуолі до Баколі зайняла всьго 20 хвилин.
Символ національної спокути – вілла Ферретті і зараз не стоїть порожньою. Неаполітанський університет Федеріко Другого відкрив тут факультет для вивчення та дослідження підводної археології. Звісно, відвідувачі не можуть потрапити всередину, але посидіти в тіні зеленого парку, полежати на гальці і зануритися з головою у прозоре море, після замовлення у барі може кожен.
А коли стане прохолодніше, а це десь після сьомої, можна подивитися амфітеатр Флавія ( хоча, він і не такий великий за розміром, як той же самий Колізей) чи руїни Ринкової Площі. І не забудьте поласувати справжньою Маргаритою, сидячи у ресторані та насолоджуючись тихим сплеском хвиль і оксамитовим сонцем, що ховається за небокрай.
СВІТЛАНА ПІСКОВА
