Anzeige
Anzeige
Не поїду додому без шоколаду, з такою думкою, я сиділа в кафе, наповненому галасливими відвідувачами, даючи відпочинок втомленим ногам.
Прогулянка по Льєжу виявилася доволі насиченою та цікавою. Одне з перших міст, розташованих одразу після перетину кордону, насамперед відрізнялося своєю мовою. Французькою я не володіла, тому прийшлося витягувати з пам’яті англійську, щоб замовити відомі на весь світ бельгійські вафлі в кафе навпроти кафедрального собору святого Павла.
Огляд готичного собору став першим пунктом нашої екскурсії, запланованої за кілька тижнів до поїздки. Перебуваючи всередині старовинної споруди, ми поставили свічки ( кожний з нашої компанії за свою мрію, своє сподівання, свій біль), підійшли до раки з мощами святого Ламберта Маастріхстського, роздивилися скульптури ангелів і святих та пройшлися до вівтаря під сонячними променями, проникаючими у велике прохолодне приміщення крізь чудові вітражі. На жаль, ми не зайшли до скарбниці, де знаходиться зібрання картин 15 – 18 століття, манускрипти, унакільні реліквії. Поціновувачам всьго прекрасного, раджу не нехтувати можливістю зануритися у світ тогочасного життя бельгійського містечка.
Поїздка до Льєжу зайняла трохи більше двох годин, враховуючи зупинку в Нідерландах. На щастя, не довелося стояти в довгих заторах через ремонтні роботи на дорогах.
Потяг довезе вас від Золінгену до Льєжу теж години за дві, але не забувайте про пересадки, які затягнуть подорож ще як мінімум хвилин на тридцять. Не засмучуйтесь ті, хто вирішить скористатися потягом, ви отримаєте свою нагороду. Залізничний вокзал Льєжа — одна з пам’яток сучасної архітектури і заслуговує на те, щоб ії побачили. Ми також не залишилися без сюрпризу. Захоплюючий краєвид з’явився перед очима, коли ми під’їжджали до міста – набережна річки Маас, яка є найкращим місцем для прогулянок.
Яке б місто вашої подорожі не було: велике чи маленьке, ви завжди можете знайти чим помилуватися. В новому місці – завжди все нове. Кожний будинок, жвава вулиця, з двох сторін якої розташовані прилавки з сувенірами, милом ручної роботи, речами та вузький затишний провулок, що таїть у собі залишки історії та атмосферу стародівньої Бельгії.
Звичайно, не оминули ми увагою церкву святого Бартелемія, коледж Святого Деніса та палац князів-єпископів, де зараз знаходиться суд та резиденція уряду Валонії.
Одну з пам’яток міста, яка була в нашому списку, ми залишили, наостанок – Солдатські сходи. Вони беруть початок від кварталу Ор-Шато та підійміються до пагорбу, на якому сотні років тому розташовувалася фортеця. Зараз там знаходиться Парк Цитаделі – елементи побудови та фортечні стіни. Для того, щоб його побачити туристам потрібно пройти 374 сходинки. На відміну від супутників, кількість сходів мене не злякала, але рішучість підкорити “ Гору де Бюрена”, названу на честь дворянина Вінсента де Бюрена, який у жовтні 1468 року очолив повстання проти бургунського герцога Карла Сміливого, горіла не довго. Розуміючи, що прийдеться одній долати шлях до Цитаделі, проходячи повз двері та вікна будинків мешканців міста, змушуючи друзів на мене чекати та втома, що накопичилася протягом дня, переважила мою цікавість. Вирішивши відкласти сходження на наступний раз, ми зручно вмостилися в кафе, очікуючи на прохолодні напої. Можливо, приїдемо у жовтні, промайнула думка, згадуючи, що в перші вихідні другого місяця осені на “ Горі де Бюрена” проходить захід – Нічні пагорби, під час якого на сходинках розміщують тисячі свічок. Довжелезні сходи, що здіймаються до неба, освітленні жовто-помаранчовим полум’ям — незабутнє видовище!
Якщо підняття до Парку Цитаделі мені не вдалося, то відмовлятися від запланованної покупки я не збиралася. Добре, що магазин знаходився за кілька метрів від кафе. Очоливши нашу маленьку групу, я цілеспрямовано попрямувала в один з провулків. Купувати пиво, я залишила на розсуд чоловіків. Заручившись підтримкою подруги ( до речі, єдиної крім мене представниці прекрасної статі), відчинила двері магазину.
Чим можна “ спокусити” жінку? Квітами, парфумами, біжутерією, шоколадом. Саме останнє й привело нас до закладу, що спеціалізується саме на виготовлені солодощей. Маленькі праліне у формі кульок та квадратиків з різноманітними смаками так і просилися скуштувати їх прямо на місці. Це ми і зробили, скориставшись пропозицією продавця, спробувати одну цукерку на вибір.
Гіркий з чайною терпкістю присмак чорного шоколаду ще відчувався у роті, коли ми сідали в автівки, щоб повернутися додому, залишаючи за спиною частинку “ маленької Франції”.
Світлана Піскова
