Anzeige
Anzeige
На берегах річки Мозель розкинулося справжнє королівство фахверкових будинків. Ми затамували подих, коли опинилися на вершині пагорба, зачаровані, наче в казці чаклуном на ім’я Бернкастель – Кус. Перлина Середнього Мозеля була наповнена привабливою архітектурою старовини.
Як тільки я побачила фотографії в інтернеті, відвідування містечка у південно – західній частині Німеччини стало для мене пріорітетом на наступні вихідні. Дорога від Золінгену до сусідньої землі, Рейнланд-Пфальц, виявилася не такою ж і довгою. Вже за дві з половиною години, ми насолоджувалися прогулянкою по вуличкам, яких не торкнулися ані руйнівна війна, ані сучасність.
Якби не джинси та футболки, до речі, відповідний та зручний одяг для пішої екскурсії, ми б повністю відчули дух середньовіччя. Хоча, я помиляюсь. Зануритися у світ, оспіваний бардами, як час славетних походів, лицарских турнірів та розкішних балів, нам не дозволила та ж сама сучасність. Охайні вулички аж ніяк не вписувалися в образ 14 століття, зі сморідом, що витав в повітрі від щоденних виливань помиїв з вікон будинків та щурів, які копошилися в тебе під ногами – підґрунтям інфекцій. Славнозвісна чума, яка вирувала Європою, не оминула й затишне містечко. У 1627 та у 1641 роках „Чорна смерть“ завітала у Бернкастель – Кус.
Щоб не було в ті часи, середньовіччя назавжди залишиться періодом, який не залишить поза увагою ще не одне покоління після нас. Це стосується і Ринкової Площі – серця історичного центру, яка майже не змінилася за останні триста років. Тут знаходиться фонтан філігранної роботи, присвячений Святому Михаїлу. Біля входу в Ратушу, побудовану в стилі пізнього Відродження, можна стати одним з учасників тогочасного життя містечка у вигляді порушника порядку. Штраф за погану поведінку – сидіння на землі у кайданках, щоб усі мешканці тебе не тільки бачили, а й могли кинути у твій бік пару трійку „лагідних“ слів. На відміну від друзів, випробовувати на собі долю нещасного злодюжки, мені не захотілося. Настрій від відвідування Бернкастель – Кус був чудовий, а це не могло не позначитися на моєму обличчі, яке повинно було виглядати наближеним до реальності – змучено – страждальним.
Привернув мою увагу гострокінечний будинок, розташований за кілька кроків від Ратуші. Причудлива архітектура, укріплена міцними дубовими балками, датована 1416 роком, вважається своєрідним прикладом мозельских виноробів. Я впевнена, що кожний відвідувач неодмінно поповнить свій фотоальбом подорожей саме цим витвором середньовічного мистецтва. Будинок має незвичний вигляд з двох причин: по-перше, для забезпечення проїзду возів вузькою вуличкою,по-друге, в середньовічній Німеччині податок на будинок нараховувався за площею фундаменту. Не відрізняючись від інших туристів, ми теж зробили пару фотографій візитної картки маленького міста.
Що можна привезти з собою з Бернкастель -Кус, окрім фотографій та незабутнього враження, як не пляшку смачного вина. Ще з 14 століття виноробство було головним місцевим промислом. За легендою у 1336 році хворий архієпископ Тріру видужав, випивши келих цілющого вина. Чи володіло вино у моєму келиху цілющою силою, я дізнаюсь згодом, але те, що воно виявилося ніжно-солодким, відчула одразу. Кожне кафе в місті пропонує як продегустувати вино на будь-який смак, так і купити пляшку ігристого напою додому.
Мене завжди цікавили старовинні споруди, оповиті цікавими, а часом, й містичними історіями. Руїни середньовічного замку Ландсхуд не приховували в собі стародавніх легенд, а тільки сухі факти. Хоча, хто знає, що трапилося за довгий час його існування. Тим більше, що руїнам достеменно відомі історії перемог римських легіонерів, які побудували тут свій форпост, дворянських інтриг графів з роду фон Блікастель та архієпископів Тріру і жахливі подробиці великої пожежі 8 січня 1692 року, після якої замок так і не реставрували.
Будиночки, немов з картону, автівки, наче іграшкові та крихітні постаті людей, які пересуваються містом, для відвідувачів замку здаються дуже далекими. Так і для господарів суворого Ландсхуду, життя простих смертних не дуже турбувало, коли йшла мова про спадок.
Яку б таємницю не зберігали в собі кам’яні стіни, вид з оглядового майданчику коштує того, щоб до нього дістатися. І краще машиною або експрес автобусом, бо у’явлення про відстань від міста до замку виявилося оманливим. Проїхавши серпантинною дорогою, я подивилася вниз і зрозуміла, що якщо б вирішила наслідувати легіонерів чи міщан та піти пішки, мій огляд замку закінчився так і не розпочавшись.
Повертаючись до Золінгену, ми не оминули увагою і музей старовинних автівок та техніки „Zylinderhaus“. Точніше, молодші члени нашої групи, які із захопленням спостерігали за „крутими тачками“, що їхали зустрічною смугою, повертаючись зі сторони Нюнбергрінгу. Побачивши музей автівок, нам прийшлося ненадовго затриматися у Бернкастель-Кус. Вже було пів на п’яту, музей повинен був ось-ось зачинитися, тому нам дозволили знаходитися всередині лише півгодини. Залишивши молодь роздивлятися машини ( я не палкий поціновувач техніки, щоб „обігати“ два поверхи будівлі за 20 хвилин, тому не стала приносити себе в жертву заради автівок), ми вирішили почекати на вулиці, замовивши Кока колу в кафе поруч з музеєм.
Що ще можна розповісти про Бернкастель-Кус? Багато чого, але краще поїхати самому та подивитися на власні очі. В яку пору року Ви б не відвідали містечко, воно обов’язково нагадає одну з дитячих казок, тому впишіть його у свій лист подорожей. І поки Ви плануєте екскурсію, щоб отримати купу позитивних емоцій, я пішла за пляшкою, щоб посмакувати фруктове вино з долини Мозель.
Світлана Піскова
